Договірне оформлення авторських правовідносин найбільшою мірою
відповідає інтересам автора з одного боку й набувача авторських майнових прав з іншого. Закон України “Про авторське право і суміжні права” від 23 грудня 1993 р. № 3792-XII в редакції Закону України від 11 липня 2001 р. № 2627-III (далі – Закон про авторські права) не дає визначення поняття “авторський договір”. Закон Російської Федерації “Про авторське право і суміжні права” від 9 липня 1993 р. № 5351-1 в редакції Федерального Закону від 19 липня 1995 р. № 110-ФЗ визначення цього терміну також не містить. У теорії права обох країн здійснювалися неодноразові спроби щодо надання визначення згаданому поняттю. Український юрист професор О.А. Підопригора сформулював таке визначення авторського договору: це консесуальна угода, за якою автор або правонаступники передають готовий твір певній організації для використання або автор бере на себе обов’язок створити певний твір і передати його для використання обумовленим у договорі способом. Відомий російський вчений А.П. Сергєєв зазначає, що за авторським договором автор передає або зобов’язується передати набувачу свої права на використання твору в межах і на умовах, узгоджених сторонами. Як бачимо, за змістом ці визначення є схожими, оскільки передбачають реалізацію важливої правомочності автора чи особи, яка володіє авторським правом, дозволяти використання твору іншим особам.
Часто на практиці замість поняття “авторський договір” або поряд з ним застовують термін “ліцензійний договір”. Проте п. 1 ст. 31 Закону про авторські права чітко визначає, що передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським договором. Стаття 32 Закону про авторські права закріплює загальне правило, за яким використання твору будь-якою особою допускається виключно на основі авторського договору, за винятком встановлених Законом випадків “вільного використання твору”. Наявність такої плутанини можна пояснити, наприклад, тим фактом, що в попередній редакції Закону про авторські права його ст. 27 передбачала положення про видачу ліцензіаром ліцензії ліцензіату на використання твору відповідно до ліцензії. Фактично це означало існування ліцензійного договору як особливого типу авторського договору. Законодавство деяких зарубіжних країн передачу майнових прав автора визначає за договором продажу, якщо відбувається повна уступка прав, або за ліцензійним договором у випадку часткової передачі повноважень на використання твору. Глава 75 Книги п’ятої “Зобов’язальне право” нового Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 р., який набере чинності з 1 січня 2004 р. (далі – новий ЦК України), присвячена договорам щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності. Відповідно до ст. 1107 нового ЦК України, розрізняють 5 видів таких договорів: ліцензію на використання об’єкта права інтелектуальної власності, ліцензійний договір, договір про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності, договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, інший договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності. Як бачимо, тут реалізовано принцип поділу договорів на 2 великі групи:
1) договори, за якими надається дозвіл на використання об’єкта права інтелектуальної власності;
2) договори, що передбачають здійснення уступки прав.
Новий ЦК України не розмежовує типи договорів щодо об’єктів авторського права й суміжних прав з одного боку, та об’єктів права промислової власності, з іншого. Можна передбачити, що з набранням чинності новим ЦК України термін “ліцензійний договір” щодо надання дозволу на використання твору набуде свого подальшого поширення. Відповідно ліцензійний договір, згідно з п. 1 ст. 1109 нового ЦК України, є правочином, за яким одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об’єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог нового ЦК України та інших законів. У будь-якому разі чинне законодавство України стосовно передачі права на використання твору іншим особам передбачає укладення лише авторського договору. Таким чином, щоб уникнути ряду незручностей при виконанні договору, на сьогодні більш доцільно використовувати у назві договору термін “авторський договір”. Як правило, у назві відразу вказують, яке право на використання твору передається – виключне чи невиключне.
Серед усіх класифікацій авторських договорів за критеріями характеру об’єкта договору, способу використання твору тощо найбільше практичне значення має поділ за ознакою обсягу прав, що надаються. Остання класифікація закріплена на законодавчому рівні. Так, ч. 2 ст. 32 Закону про авторські права встановлює, що передача права на використання твору іншим особам може здійснюватися на основі авторського договору про передачу виключного права на використання твору або на основі авторського договору про передачу невиключного права на використання твору. За авторським договором про передачу виключного права на використання твору автор (чи інша особа, яка має виключне авторське право) передає право використовувати твір певним способом і у встановлених межах тільки одній особі, якій ці права передаються, й надає їй право дозволяти або забороняти подібне використання твору іншим особам. При цьому за особою, яка передає виключне право на використання твору, залишається право на використання цього твору лише в частині прав, що не передаються. Таким чином, за цим договором тільки одна особа набуває авторських майнових прав у межах, встановлених авторським договором, на вказаній території та на визначений строк. Правонабувач має повноваження як використовувати твір визначеним у договорі способом, так і заборонити будь-якій іншій особі подібне використання. За авторським договором про передачу невиключного права на використання твору автор (чи інша особа, яка має авторське право) передає іншій особі право використовувати твір певним способом і у встановлених межах. При цьому за особою, яка передає невиключне право, зберігається право на використання твору і на передачу невиключного права на використання твору іншим особам. Право на передачу будь-яким особам невиключних прав на використання творів мають організації колективного управління, яким суб’єкти авторського права передали повноваження на управління своїми майновими авторськими правами. Відповідно до п. 6 ст. 32 Закону про авторські права, права на використання твору, що передаються за авторським договором, вважаються невиключними, якщо договір не передбачає передачу виключних прав на використання твору. Подібне правило передбачає і п. 4 ст. 1109 нового ЦК України: “вважається, що за ліцензійним договором надається невиключна ліцензія, якщо інше не встановлено ліцензійним договором”. Хотілось би відзначити, що новий ЦК України поряд із виключною та невиключною ліцензіями, які збігаються за визначенням з авторськими договорами про передачу виключного чи невиключного права на використання твору, визначає такий вид ліцензії, як одинична ліцензія. ЇЇ специфіка полягає в тому, що вона видається лише одному ліцензіату й виключає можливість видачі ліцензіаром іншим особам ліцензій на використання об’єкта права інтелектуальної власності в обмеженій цією ліцензією сфері, але не виключає можливості використання ліцензіаром цього об’єкта в зазначеній сфері.
Авторський договір є двостороннім, консенсуальним та оплатним. Разом з тим, А.П. Сергєєв не виключає можливості існування одностороннього, реального та безоплатного авторського договору. Пункт 2 ст. 33 Закону про авторські права встановлює, що договір про передачу прав на використання творів вважається укладеним, якщо сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов, тобто такий договір законодавчо визнається консенсуальним. Чинне законодавство не містить імперативної правової норми, яка б передбачала обов’язковий оплатний характер авторського договору. Проте умова про розмір і порядок виплати авторської винагороди є істотною умовою авторського договору, і сторони зобов’язані погодити її між собою. Слід зазначити, що новий ЦК України встановлює загальне положення, згідно з яким договір визначається як відплатний, якщо інше не встановлено самим договором, законом або не випливає із суті договору.
Згідно з п. 2 ст. 33 Закону про авторські права, істотними умовами авторського договору є такі умови:
1) про строк дії договору;
2) про спосіб використання твору;
3) про територію, на яку поширюється право, що передається;
4) про розмір і порядок виплати авторської винагороди;
5) інші умови, щодо яких за вимогою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.
СТРОК ДІЇ ДОГОВОРУ
Сторони вправі вказати будь-який термін дії авторського договору, що відповідає їхнім інтересам та погоджений між ними. З моменту набрання чинності новим ЦК України буде введено верхню межу строку дії авторського договору. Згідно з п. 1 ст. 1110 цього кодексу, ліцезійний договір укладається на строк, що має спливати не пізніше закінчення строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі об’єкт права інтелектуальної власності. На сьогодні не врегульованими є питання, що виникають у випадку відсутності в авторському договорі вказівки про строк. Очевидно, що без зазначення цієї умови договір не може вважатись укладеним. Інакше вирішує цю проблему новий ЦК України. Відповідно до його ст. 1110, у разі відсутності в ліцензійному договорі умови про строк договору він вважається укладеним на строк, що залишився до спливу строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі об’єкт права інтелектуальної власності, але не більше ніж на п’ять років. Якщо за шість місяців до спливу зазначеного п’ятирічного строку жодна зі сторін не повідомить письмово другу сторону про відмову від договору, він вважається продовженим на невизначений час. У цьому випадку кожна зі сторін уповноважена в будь-який час відмовитись від договору, письмово повідомивши про це другу сторону за шість місяців до його розірвання, якщо більший строк для повідомлення не встановлений за домовленістю сторін. Пункт 1 ст. 31 Закону Російської Федерації “Про авторське право і суміжні права” встановлює, що за відсутності в авторському договорі умови про строк, на який передається право, договір може бути розірваний автором по закінченню п’яти років з дати його укладення, якщо користувача письмово сповістять про це за шість місяців до розірвання договору. Отже, в цьому положення нового ЦК України і Закону Російської Федерації співзвучні.
ТЕРИТОРІЯ, НА ЯКУ ПОШИРЮЄТЬСЯ ПРАВО, ЩО ПЕРЕДАЄТЬСЯ
Як правило, набувач майнових прав за авторським договором зацікавлений у поширенні прав на якомога більшу територію. Якщо в ліцензійному договорі немає умови про територію, на яку поширюються надані права, то згідно з п. 7 ст. 1109 нового ЦК України, дія ліцензії поширюється на територію України. Стаття 31 Закону Російської Федерації “Про авторське право і суміжні права” у разі відсутності в авторському договорі умови про територію обмежує дію передаваного за договором права територією Російської Федерації. Чинне законодавство України жодним чином не регламентує територіальне поширення авторського майнового права у випадку відсутності в авторському договорі умови про територію.
СПОСІБ ВИКОРИСТАННЯ ТВОРУ
Однією з найважливіших умов авторського договору є спосіб використання твору. Можливі такі способи використання:
1) відтворення творів;
2) публічне виконання й публічне сповіщення творів;
3) публічна демонстрація і публічний показ;
4) будь-яке повторне оприлюднення творів, якщо воно здійснюється іншою організацією, ніж та, що здійснила перше оприлюднення;
5) переклади творів;
6) переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів;
7) включення творів як складових частин до збірників, антологій, енциклопедій тощо;
8) розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання в майновий найм чи в прокат та шляхом іншої передачі до першого продажу примірників твору;
9) подання своїх творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця й у будь-який час за їх власним вибором;
10) здавання в майновий найм або комерційний прокат після першого продажу, відчуження іншим способом оригіналу або примірників аудіовізуальних творів, комп’ютерних програм, баз даних, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі або у формі, яку зчитує комп’ютер;
11) імпорт примірників творів.
Цей перелік не є вичерпним. Сторони за погодженням між собою можуть визначити в договорі інші права щодо використання твору.
Згадані права на використання твору складають предмет авторського договору. Досить часто контрагенти йдуть шляхом зазначення в авторському договорі всіх передбачених Законом повноважень. Це не завжди є виправданим, оскільки кожний авторський договір має певні особливості, що визначаються, зокрема, об’єктом авторського права. А тому потрібно вказувати лише ті способи використання твору, які повною мірою відповідають погодженій волі сторін і враховують специфіку об’єкта договору. Закон про авторські права встановлює імперативні норми, що визначають вимоги, яким має відповідати предмет авторського договору. Порушення таких вимог, які спрямовуються на захист автора, є неприпустимим. Так, предметом договору про передачу прав на використання твору не можуть бути права, відсутні на момент укладання договору. Цю вимогу визнає стосовно будь-яких прав на використання об’єкта права інтелектуальної власності і п. 5 ст. 1109 нового ЦК України. Умови договору, що обмежують право автора на створення майбутніх творів на зазначену в договорі тему чи в зазначеній галузі, є недійсними. Слід звернути особливу увагу на те, що умови договору, які погіршують становище автора (його правонаступника) порівняно зі становищем, встановленим чинним законодавством, є недійсними.
Не є переданими майнові права, що не зазначаються в авторському договорі як відчужувані. Таке саме положення міститься і в п. 6 ст. 1109 нового ЦК України: “права на використання об’єкта права інтелектуальної власності та способи його використання, які не визначені у ліцензійному договорі, вважаються такими, що не надані ліцензіату”. Таким чином, для того, щоб майнові права вважались переданими за авторським договором, вони мають бути в ньому визначені.
АВТОРСЬКА ВИНАГОРОДА
Авторська винагорода в авторському договорі може бути визначена в таких формах:
1) одноразового (паушального) платежу;
2) відрахувань за кожний проданий примірник чи кожне використання твору (роялті);
3) комбінованих платежів.
Відповідно до п. 2 ст. 33 Закону про авторські права, винагорода в авторському договорі встановлюється у вигляді відсотків від доходу, отриманого від використання твору, або у вигляді фіксованої суми чи іншим чином. Сьогодні склалася практика виплати автору одноразової винагороди, тобто паушального платежу. В Законі про авторські права відсутнє положення, яке міститься в проекті ЦКУ, а також, у законах зарубіжних країн, зокрема Законі Російської Федерації “Про авторське право і суміжні права”, щодо обов’язку встановлення максимального тиражу твору у випадку визначення авторської винагороди у вигляді фіксованої суми.
Пункт 2 ст. 33 Закону про авторські права спрямований на захист майнових інтересів автора. Згідно з цого нормами, ставки авторської винагороди не можуть бути нижчими за мінімальні ставки, встановлені Кабінетом Міністрів України. Цей самий орган, відповідно до п. 5 ст. 15 Закону про авторські права, вповноважений на визначення порядку індексації ставок винагороди. Мінімальні ставки авторської винагороди за певні види використання творів регулює Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об’єктів авторського права і суміжних прав” від 18 січня 2003 р. № 72 (далі – Постанова про роялті) . З прийняттям цієї Постанови втратили чинність такі нормативно-правові акти:
1) Постанова Ради Міністрів УРСР "Про ставки авторської винагороди за видання творів науки, літератури і мистецтва" від 24 лютого 1989 р. № 61;
2) Постанова Ради Міністрів УРСР "Про внесення часткових змін до постанови Ради Міністрів УРСР від 24 лютого 1989 р. № 61" від 5 вересня 1989 р. № 231;
3) Постанова Кабінету Міністрів України "Про авторську винагороду за видання, публічне виконання та інші види використання творів науки, літератури і мистецтва" від 25 травня 1992 р. № 267;
4) Постанова Кабінету Міністрів України "Про мінімальні ставки авторської винагороди за використання творів літератури і мистецтва" від 18 листопада 1994 р. № 784 (далі – Постанова про ставки авторської винагороди).
Останню постанову, яка донедавна визначала мінімальні ставки авторської винагороди, на практиці використовували досить рідко. Додатки № 1, 2 та 3 до неї містили правило, за яким ставки авторської винагороди, передбачені кожним з додатків, застосовувались у разі, якщо інше не визначав авторський договір, і розмір винагороди не був предметом спору між зацікавленими особами. Отже, інакше кажучи, у випадку укладення авторського договору мінімальні ставки авторської винагороди, що встановлювались постановою про ставки авторської винагороди, не підлягали використанню. Нещодавно прийнята постанова про роялті вирішує питання застосування мінімальних ставок авторської винагороди на якісно новому рівні. Встановлено такі мінімальні ставки роялті:
1) за публічне виконання, публічний показ, публічне сповіщення або ретрансляцію (повторне публічне сповіщення) творів науки, літератури й мистецтва;
2) за відтворення або опублікування творів, зафіксованих у фонограмах і відеограмах, комерційний прокат їх примірників;
3) за відтворення або опублікування творів образотворчого й декоративно-ужиткового мистецтва;
4) за використання, в тому числі відтворення, творів архітектури;
5) за відтворення або опублікування примірників творів наукової, художньої, публіцистичної та іншої літератури й музичного мистецтва, зафіксованих поліграфічним способом;
6) за певні способи використання об’єктів суміжних прав.
Порядок нарахування авторської винагороди залежить від виду об’єктів авторського права й способу їх використання. Ставки винагороди можуть визначатись:
– як відсоток від суми валового збору, що надходить від продажу квитків за публічне виконання одного твору;
– як відсоток від суми доходів, одержаних з того виду діяльності, в процесі провадження якої відбувається використання творів;
– як відсоток від загальної суми витрат на проведення заходу, під час здійснення якого відбувається використання твору;
– як відсоток від відпускної ціни кожного примірника твору;
– за 1 авторський аркуш обсягом 40 тис. друкованих знаків, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати;
– за 1 віршований рядок, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати;
– за весь твір, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати.
Міністерство освіти і науки разом з Міністерством культури і мистецтв, згідно з п. 3 Постанови про роялті, вповноважені на дачу роз’яснень з питань використання мінімальних ставок роялті. Ефективність і дієвість захисту майнових прав автора шляхом застосування Постанови про роялті в подальшому перевірить практика.
Авторський договір замовлення може передбачати виплату замовником автору авансу, що є частиною авторської винагороди. В такий спосіб відбувається кредитування виконавця замовлення.
